Свята Церква в своїй материнській турботі про спасіння людей, відкриває велику таємницю Богоявлення і Боговтілення Бога Слова і вказує шлях, йдучи яким ми можемо удостоїтись того, щоб народжений від Діви Христос Спаситель, народився і в наших серцях. Цим шляхом є один із багатоденних постів, а саме  Різдвяний піст.

Різдвяний піст має й іншу назву — Пилипів піст. Ця назва походить від свята Святого апостола Пилипа, яке припадає на 27 листопада — останній день, коли їдять скоромну їжу перед постом (заговини). Православна церква називає його учнем, другом Господа і подражателем страждань його (апостола Пилипа розіп'яли на хресті, як і Спасителя).

З давніх-давен празник Христового Різдва був на рівні з празником Христового Воскресення. Тому й церковний устав дивиться на Христове Різдво, як на другу Пасху. У старих типіках і богослужбовому псалтирі під 25 грудня є така примітка: «Пасха, празник триденний». Тож, як до празника Пасхи вірні готувалися молитвою і постом, так і різдвяний піст став для них часом приготування до приходу Спасителя. Симеон Солунський (†1429) каже: «Цей сорокаденний піст схожий на піст Мойсея, який постив 40 днів і ночей та прийняв таблиці Божих Заповідей. Постім і ми 40 днів і приймемо живе Слово Боже, воплочене від Діви і причастимося Його Тіла».

Різдвяний піст став для Церкви також символом молитов і постів старозавітних патріярхів і пророків, які з тугою очікували приходу Месії. Під час цього посту свята Церква, бажаючи скріпити своїх вірних прикладом святих Старого й Нового Завітів, вшановує пам'ять деяких пророків/

Наша Церква має прадавню традицію, за якою вірні готуються до празника Христового Різдва не тільки молитвою і постом, але й святими таїнством сповіді і святого причастя.

Головна ідея посту полягає у поєднанні фізичного посту з духовним. По закінченні його православні святкують  Різдво Христове.