^Back To Top
Наблизився час покаяння, настала духовна весна — та весна, яка оновлює наші внутрішні сили, дарує нам передчуття Воскресіння Христового. Піст є не тільки справою аскетичного подвигу, але насамперед, подвигу внутрішнього й випробовування себе перед лицем Божим. Піст вимагає від нас не тільки виправдання перед Богом, а й зміни себе, гармонійного налаштування всіх сил нашого єства. Наші труди постування не повинні бути марними, не повинні бути схожими на справи без плоду, тим паче що піст — це такий труд, який приносить плід не одразу, а в міру його виконання. Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Зроби іспит собі, людино!... Запитай себе, якою була ти до посту і якою стала, постуючи? З того, що ми робимо, одне приносить плід згодом, в іншому із самою справою поєднується і плід». У трудах подвигу посту ми маємо гідних і сильних помічників і молитвеників — святих, які пройшовши через нелегкі земні труди й великі нестатки, в терпінні здобули блаженну участь із Христом у Царстві Божому.
Більшість людей вже не сумніваються в сприятливому впливі посту на душу і тіло людини. Однак сенс посту зовсім не в тому, щоб схуднути або тілесно підлікуватися. Святитель Феофан Затворник називає піст «курсом рятівного лікування душ, лазнею для омивання всього старого, непоказного, нечистого».
Але чи очиститься наша душа, якщо ми не їмо, скажімо, м'ясну котлету або салат зі сметаною в середу або п'ятницю? Або, можливо, ми відразу потрапимо в Царство Небесне тільки за те, що взагалі не їмо скоромного? Навряд чи. Ні, піст - це перш за все духовна вправа, це можливість поєднатися з Христом і в цьому сенсі - наша мала жертва Богові.
Важливо розчути в пості заклик, що вимагає нашої відповіді і зусилля. Заради своєї дитини, близьких нам людей ми змогли б голодувати, якби стояв вибір, кому віддати останній шматок. І заради цієї любові готові на будь-які жертви. Піст - таке ж свідчення нашої віри і любові до Бога, заповіданої Їм Самим. То чи любимо ми, справжні християни, Бога? Чи пам'ятаємо, що Він на чолі нашого життя, або це забуваємо?
Сам Господь наш Іісус Христос для прикладу нам сорок днів постив у пустелі, звідки повернувся в силі духу (Лк. 4, 14), здолавши всі спокуси ворога. «Піст є зброя, уготована Богом, - пише преподобний Ісаак Сирин. - Якщо постив Сам Законоположник, то як же не постити кому з зобов'язані дотримувати закон?.. До поста рід людський не знав перемоги і диявол ніколи не мав поразок... Господь наш був вождем і первістком цієї перемоги... І як скоро диявол бачить цю зброю на кому-небудь з людей, цей супротивник і мучитель зараз приходить у страх».
Піст встановлений для всіх: і ченців, і мирян. Він не є повинністю або покаранням. Його слід розуміти як рятівний засіб, свого роду лікування і ліки для кожної людської душі. «Піст не відштовхує від себе ні жінок, ні чоловіків, ні юнаків, ні навіть малих дітей, - говорить святитель Іоанн Златоуст, - але всім відкриває двері, всіх приймає, щоб врятувати всіх».
Але при неправильному відношенні до посту, без розуміння його справжнього змісту, він може, навпаки, стати шкідливим. В результаті неправильного проходження пісних днів (особливо багатоденних) часто з'являються дратівливість, озлобленість, нетерплячість або ж марнославство, зарозумілість, гордість. Адже сенс посту полягає саме у викоріненні цих гріховних недолікив.
Справа посту повинна не озлоблювати, а пом’якшувати наше серце, оскільки істинний піст привертає до нас благодать і милість Божу й робить з нас лагідних дітей стада Христового.
У кожного своя міра посту: у ченців одна, у мирян може бути інша. У вагітних і годуючих жінок, літніх і хворих, а також у дітей з благословення духівника, пост може бути значно ослаблений. «До самогубців можна зарахувати того, хто не змінює строгих правил утримання і тоді, коли потрібно підкріпити ослаблені сили вживанням їжі», - говорить преподобний Іоанн Кассиан Римлянин.
Нехай у ці дні кожний із нас проаналізує минулий рік, перегляне свої добрі й недобрі вчинки, очистить світлицю своєї душі, щоб вмістити в неї і Тайну Вечерю Господню, і суд над Христом, і наругу над Ним, і саме Розп’яття Господа. Якщо ми постараємося зробити це, докладемо зусиль, то в наше серце вселиться невимовна радість Воскресіння Христового.
Кожен з нас по-різному переживає Великий піст. Для когось - це час особливої дієти, для когось – глибшої молитви, ще для когось – шалене випробування і обмеження, або просто – весняна пора. Справжність нашого посту великою мірою залежить від нас, від нашого наставлення та бажання наблизитись до Таємниці Христа Розп'ятого та Воскреслого.
А ще, ми усі родом з дитинства, в якому ми формувались, вчились, приймали певний стиль поведінки від старших. Саме там ми вчились молитви і посту... Як наші діти? Як їм пристосуватися до вимогливої духовної дисципліни святої пори? Що батьки можуть зробити для того, щоб допомогти своїм дітям, навіть ще зовсім маленьким, досвідчити Великий піст на глибшому рівні, який виходить за межі малювання писанок і приготування нового одягу для Великодня? Як ми залучаємо наших дітей до радости порядку Великого посту, щоб він став для них особливою частиною ритму їхнього життя? Чи маємо говорити з ними про тайни віри, про смерть і Воскресіння Христа, про покаяння й оновлене життя мовою, яку вони знають найкраще, – мовою відчуттів?...
Якщо вас цікавлять ці або інші питання, приходьте до нас щоп’ятниці на заняття з основ християнської етики та отримайте відповіді…
Свята Церква в своїй материнській турботі про спасіння людей, відкриває велику таємницю Богоявлення і Боговтілення Бога Слова і вказує шлях, йдучи яким ми можемо удостоїтись того, щоб народжений від Діви Христос Спаситель, народився і в наших серцях. Цим шляхом є один із багатоденних постів, а саме Різдвяний піст.
Різдвяний піст має й іншу назву — Пилипів піст. Ця назва походить від свята Святого апостола Пилипа, яке припадає на 27 листопада — останній день, коли їдять скоромну їжу перед постом (заговини). Православна церква називає його учнем, другом Господа і подражателем страждань його (апостола Пилипа розіп'яли на хресті, як і Спасителя).
З давніх-давен празник Христового Різдва був на рівні з празником Христового Воскресення. Тому й церковний устав дивиться на Христове Різдво, як на другу Пасху. У старих типіках і богослужбовому псалтирі під 25 грудня є така примітка: «Пасха, празник триденний». Тож, як до празника Пасхи вірні готувалися молитвою і постом, так і різдвяний піст став для них часом приготування до приходу Спасителя. Симеон Солунський (†1429) каже: «Цей сорокаденний піст схожий на піст Мойсея, який постив 40 днів і ночей та прийняв таблиці Божих Заповідей. Постім і ми 40 днів і приймемо живе Слово Боже, воплочене від Діви і причастимося Його Тіла».
Різдвяний піст став для Церкви також символом молитов і постів старозавітних патріярхів і пророків, які з тугою очікували приходу Месії. Під час цього посту свята Церква, бажаючи скріпити своїх вірних прикладом святих Старого й Нового Завітів, вшановує пам'ять деяких пророків/
Наша Церква має прадавню традицію, за якою вірні готуються до празника Христового Різдва не тільки молитвою і постом, але й святими таїнством сповіді і святого причастя.
Головна ідея посту полягає у поєднанні фізичного посту з духовним. По закінченні його православні святкують Різдво Христове.