Часто можна побачити, як вірні ще до завершення cвятої Літургії покидають храм. Чи це правильно? Чи й справді, такі люди не отримують благословення? І як слід виходити з храму?

Безумовно, той, хто ревно готувався до участі в святих Таїнствах Сповіді та Причастя, навряд чи зважиться запізнитися на Літургію, чи тим більш – покинути храм до відпусту без поважних на це причин. Із іншого боку, існує чимало ситуацій коли сучасна людина, з її безліччю турбот та обов’язків, опиняється перед вибором – «заскочити» до храму на декілька хвилин і помолитися, поставити свічку, чи взагалі нікуди не йти, щоб не порушити правило – не залишати храм до закінчення богослужіння.

У силу певних історичних обставин, в суботу напередодні дня пам’яті святого Димитрія Солунського, в традицію Православної Церкви увійшла практика поминання усіх від віку померлих отців і матерів наших. Про це згадує ще митрополит Петро Могила в своєму відомому «Требнику». Раніше на Русі цього дня поминали лише воїнів, котрі віддали свої життя на полі битви. То ж не дивно, що інші Помісні Церкви такого звичаю не знають. Із плином часу, в димитрівські суботи почали молитовно згадувати й всіх інших померлих, не лише військових. Таким цей день зберігся і до наших днів.

Щоб виразити свою віру в Іісуса Христа, розп’ятого на хресті, християни під час молитви зображують на собі правою рукою знак хреста, чи хресне знамено, а на тілі носять хрест.

Для хресного знамення ми складаємо пальці правої руки так: три перших пальці (великий, вказівний та середній) складаємо разом кінцями рівно, а два інші (безіменний і мізинець) пригинаєм до долоні.

Складені разом три пальці виражають нашу віру в Бога, як Єдиносущну й Нероздільну Трійцю, а два пальці, пригнуті до долоні, означають, що Син Божий, після Свого сходження на землю, будучи Богом став людиною, тобто означають дві Його природи – Божественну та людську. Осіняючи себе хресним знаменням, ми кладемо складені так пальці на чоло – для освячення нашого розуму, на живіт – для освячення наших почуттів, а потім – на праве й ліве плече – для освячення наших тілесних сил.

Хресне знамення дає нам велику силу відганяти і перемагати зло і творити добро. І найголовніше, ми повинні пам’ятати, що хрест потрібно робити правильно і чітко, інакше буде не зображення хреста, а просте махання рукою. Недбалим виконанням хресного знамені ми ображаємо Бога – виявляємо свою зневагу до Нього – грішимо.

Осіняючи себе хресним знаменням чи хрестися слід на початку молитви, під час молитви, після закінчення молитви, а також при наближенні до всього святого: входячи в храм, прикладаючись до ікон та інших святинь (хреста, святих мощей).

Під час богослужіння, а також у побутовому житті за нашим бажанням священнослужителі також осіняють нас хресним знаменням. Таке дійство називається благословенням. Коли священник благословляє нас, то він складає пальці так, що вони зображують літери ІСХС, тобто Іісус Христос.

Це означає, що нас через священника благословляє Сам Господь наш Іісус Христос. Тому благословення священника ми повинні приймати з благоговінням.

Коли ми в храмі чуємо слова спільного благословення: «мир всем» та інші, то у відповідь повинні просто поклонитися, без хресного знамення.

Щоб отримати благословення від священника, треба скласти руки хрестом: праву на ліву, долонями догори.

Одержавши благословення, ми цілуємо руку, що благословила нас – цілуємо якби невидиму руку Самого Христа Спасителя.