Часто можна побачити, як вірні ще до завершення cвятої Літургії покидають храм. Чи це правильно? Чи й справді, такі люди не отримують благословення? І як слід виходити з храму?

Безумовно, той, хто ревно готувався до участі в святих Таїнствах Сповіді та Причастя, навряд чи зважиться запізнитися на Літургію, чи тим більш – покинути храм до відпусту без поважних на це причин. Із іншого боку, існує чимало ситуацій коли сучасна людина, з її безліччю турбот та обов’язків, опиняється перед вибором – «заскочити» до храму на декілька хвилин і помолитися, поставити свічку, чи взагалі нікуди не йти, щоб не порушити правило – не залишати храм до закінчення богослужіння.

Якщо людина йде до храму не з примусу, а з потреби помолитися та зцілити душу, то здоровий глузд і правила церковного благочестя кажуть їй не запізнюватися на богослужіння, а прийти завчасно, за кілька хвилин перед початком служби. Це дасть можливість привести себе до ладу: заспокоїтися з дороги, правильно налаштувати свої думки, зосередитися на вічних речах. Маючи більше часу, можна буде не кваплячись поставити свічки, чинно прикластися до ікон. І головне – не відволікаючись від центрального богослужіння самому, та не відволікаючи при цьому людей поруч себе. Ті, хто запізнюються на службу, зазвичай, надто багато метушаться, але надзвичайно мало моляться. Вони завжди відстають від інших.

Інша наша біда – нелюбов до богослужіння. Якщо в розважальних закладах люди можуть почувати себе щасливо впродовж багатьох годин поспіль, і навіть цілу ніч не зазнавати втоми, то вже кілька хвилин у храмі видаються їм вічністю. Не раз бачиш, як люди, шукаючи різноманітні причини та відмовки, намагаються якомога швидше покинути храм Божий. Це, звичайно, величезна людська трагедія – мати настільки зранену душу, щоб перебування у святині відчувалося тягарем. У такому випадку слід пам’ятати, що заборона покидати церкву після освячення св.Дарів на Літурігії стосується саме їх. Тих, хто має для цього не об’єктивні, але духовні причини. У такому разі, храм належить покидати не раніше за всіх інших віруючих.

Ведучи мову про правила церковного етикету, ще варто наголосити на кількох важливих речах. Так, церковна традиція та богословська логіка каже не покидати храму раніше, ніж закінчиться служба. Все ж, існують правила, але й існують винятки з правил. Як відомо, правила завжди мають універсальний характер, та направлені на користь загалу. Натомість, винятки з правил можуть бути корисними конкретній людині в її конкретній ситуації.

Якщо є необхідність покинути храм з важливих причин – через хворобу, професійні обов’язки чи задля термінової допомоги іншим, то робити це потрібно так, щоб ми жодним способом не завадили молитві інших людей. Для цього не потрібно з притвору пробиратися знову до аналою, щоб поцілувати ікону, не варто голосно прощатися з усіма знайомими, чи показово молитися на прощання так, щоб цим показати свою побожність. Достатньо тричі осінити себе хресним знаменням і поклонитися до Вівтаря, та акуратно вийти  з храму. Православна церква – це  неймовірне місце. Тут невидимо перебуває Сам Господь Бог. Тому вести себе ми в ньому повинні з найбільшим благоговінням, щоб своїми вчинками ми не осквернили святині, а на себе не накликали гнів Божий.

          На жаль люди нашого часу позбавлені свободи, і навіть власним часом володіють доволі відносно. А тому, варто завжди на кожну ситуацію дивитися на під кутом вічності та любові.  Маємо завжди пам’ятати, що всі присутні у святому храмі прийшли з молитовними проханнями безпосередньо до самого Господа, принесли свої радості і печалі. Тому жодний не може образити чи навіть вигнати з Божого Дому іншого, окрім випадків блюзнірства, окрім проявів відвертого безбожжя. Усі є діти Божі: і добрі і злі, тому не нам грішним судити інших.